Юзеф Ігнацій Крашевський (28.07.1812 — 19.03.1887) – польський письменник, публіцист, видавець, історик, філософ, видатний польський та український громадський і політичний діяч. Він по праву вважається одним з найплодовитіших авторів в історії польської літератури. Бібліографія письменника становить 232 романи, тисячі літературних, наукових, мистецьких статей, близько 30 тисяч листів. Його літературна спадщина складає біля 600 томів романів, повістей, поетичних та драматичних творів, а також робіт по етнографії, фольклористиці, публіцистичних і літературно-критичних статей. Писав під псевдонімами Клеофас Факунд Пастернак, Богдан Болеславіта, Др. Омега, Kaniowa та інші.

Народився у Варшаві, у польській шляхетській родині. Батьки з’являться у пізнішій творчості Крашевського прототипами літературних героїв. Батько, Ян Крашевський, послужив прототипом для глави родини в «Powieści bez tytułu» (1855). Софію Крашевську син спортретував у «Pamiętnikach nieznajomego» (1846).

Крашевський виховувався в Романові. Навчався в Свіслочі, вступив на медицинське відділення Віленського університету, незабаром перейшов на літературу. Під псевдонімом Клеофаса Факунда Пастернака видавав перші друковані твори в петербурзькому «Баламуте» (1830) та віленському «Noworoczniku Litewskim» (1831). Брав активну участь у студентському житті та антиурядових гуртках. 1830 року студент Крашевський був заарештований російською владою за участь у польській таємній організації: його було вислано до Вільна під нагляд поліції. Від призиву до армії і відправки на Кавказ врятувало заступництво тітки і генерал-губернатора. Пізніше Крашевський стверджував, що спочатку загрожував йому смертний вирок. Цей період життя сформував ставлення Крашевського до збройної боротьби і повстання — ставився до них з розумінням, але й з нехіттю і невірою в можливість перемоги.

Під час примусового перебування у Вільно він проводив історичні дослідження, що згодом сформувалися у чотиритомну працю з історії міста «Wilno od początków jego do roku 1750» (1840-1842), а також написав кілька повістей. Одночасно популяризував історичні документи, ініціював видання спогадів і щодеників.

У липні 1833 року Крашевського було звільнено з-під поліційного нагляду і дозволено йому виїзд з Вільна. Осів у родинному селі Довге, де займався господарством. Трохи згодом одружився з Софією Воронічовою.

У 1838 разом з дружиною поселився на Волині. Спершу був господарем села Омельне (Луцького повіту), потім в 1840 купив село Городок біля Луцька. Там, крім щоденних господарських занять, здійснював судовий процес про задавнений борг, який висів на цьому селі. Здійснив декілька поїздок до Києва та Одеси, які пізніше вилилися в «Wspomnienia Odessy, Jedyssanu i Budżaku» (1845-1846).

У 1853 році, через господарські невдачі, а також через необхідність навчання чотирьох дітей, переїхав до Житомира.

Там Крашевського обрали попечителем губернської гімназії. Перебуваючи на цій посаді він сприяв поліпшенню харчування дітей, надавав матеріальну допомогу окремим гімназистам. На утриманні родини письменника в той період перебували декілька гімназистів (у тому числі Костянтин Михальчук, який згодом став відомим українським мовознацем-діалектологом). Незабаром Крашевського було обрано також директором доброчинного товариства та дворянського клубу. Клуб, незважаючи на незадоволення картярів, було перетворено на читальню газет. Водночас Крашевського було обрано начальником статистичного комітету. Ця посада надавала йому можливість відновлювати пам’ятки архітектури та мистецтва. Щодо літературної діяльності, роки, проведені в Житомирі, стали чи не найбільш плідними: як розповідав сам Крашевський, за 10 днів він міг написати тут цілий том роману.

У 1856 році Крашевський став директором Житомирського театру. Будучи поляком, Крашевський дбав про те, щоб на сцені житомирського театру здійснювалися постановки драм польською мовою. Крашевський займався в театрі майже всім, окрім артистичного керівництва, ще й усіма справами організаційного характеру: письменник дбав про гардероб для акторів, розв'язував матеріальні питання. Його мрією було вивести житомирський театр на західний рівень.

Не дивлячись на приналежність до шляхетського стану, Крашевський розумів суспільні проблеми і виступав проти існуючого на той час кріпосного права та панщини. Представив, зокрема, на губернському шляхетському з’їзді на початку 1858 року меморандум, що підтримував надання селянам землі. Після піврічної подорожі по Європі у 1858 році, набрав симпатії до ідей демократичних і господарчих західної Європи.

В той же час Крашевський не забував про видавничу дільність, редагував віленський «Atheneum» (1841-1851), з 1837 співпрацював з «Еженедельником Петербургским», від року 1851 — з «Gazetą Warszawską». В цей період часу декілька разів відвідував Одесу та Варшаву.

У 1858 році Юзеф Ігнацій Крашевський, остаточно розсварившись з місцевим дворянством, виїхав до Варшави. У 1859 році родина Крашевських назавжди виїхала з Житомира.

У Варшаві Крашевський став редактором «Gazety Codziennej» Леопольда Кроненберга (1859), здійснив декілька подорожей до Бельгії та Франції, Італії, Росії. Долучився до діяльності політичної еміграції і аналізував можливість вибуху повстання (опублікував у Парижі брошюру «Sprawa polska», 1861). Згідно з набутими в молодості поглядами, не був прихильником повстання, намагаючись публікаціями у «Gazecie Polskiej» тамувати радикальні настрої в суспільстві. Однак, як затятий критик політики уряду, а також вважаючись «людиною Кроненберга» (лідера Білих — ліберального табору повстанців), мусив у кінці січня 1863 року емігрувати до Дрездена.

У Дрездені, що на той час був одним з головних центрів польської еміграції, Крашевський зайнявся допомогою учасникам січневого повстання, які шукали притулку за кордоном. У літературній праці сконцентрувався на політичній публіцистиці, під псевдонімом Bogdan Bolesławita, написав декілька повістей про січневе повстання. Ці твори унеможливили йому повернення до Варшави по закінченню повстання. Здійснив, натомість, чергову подорож Європою, в перших роках повстання намагаючись забезпечити політичну підтримку повстанців за кордоном, потім також для лікування та відпочинку — разом з народною поразкою Крашевський переживав сімейні та фінансові проблеми, борги зятя та сина Яна, депортацію брата Люциана до Росії, заслання зятя та від’їзд разом з ним дочки Констанції з дітьми.

Як досвідчений журналіст взявся у 1865 році редагувати створений у Львові журнал «Hasło». Та на цьому терені спіткало його розчарування — не отримав дозволу на проживання у Львові, отож мусив працювати здалеку, не міг також висловлювати своїх поглядів. Для власників журналу, «Hasło» було виразником поглядів скоріше консервативних, а ім’я популярного письменника Крашевського лише магнітом, який мав притягувати читачів. Остаточно, нічого з тих планів не вийшло, «Hasło» закрилося за пів-року.

Не дивлячись на невдачу у Львові, письменник планував оселитися у Галичині. У 1866 році замешкав у Кракові, потім переїхав до Австрії. Після невдалої спроби посісти кафедру літератури в Ягелонському університеті та фіаско планів купівлі краківської газети «Czas» Крашевський заснував власну друкарню у Дрездені (1868). Та вже у 1871 році змушений був продати її з великими фінансовими втратами. З 1873 року присвятив себе виключно літературній справі.

У 1883 році Крашевського було арештовано в Берліні, за звинуваченням у державній зраді на користь Франції. Після процесу у Ліпську, його було засуджено на 3,5 роки в’язниці у Магдебургу. В зв’язку з хворобою легень у 1885 році Крашевського випустили на лікування. Деякий час Крашевський лікувався у Швейцарії, затим у Сан-Ремо. 19 березня 1887 року Крашевський помер у Женеві. Похований у Кракові.