До цієї залізної каплички на польському кладовищі в Житомирі мене вперше загнала літня злива, але тоді я не надав цьому рятівному сховищу жодного значення, хоча й був зворушений написом: "Ельжбета з Крушевських Урбановська перенеслась у вічність у Житомирі з січня 1854 року". Звичайно, згадка про Крушевських привернула увагу, я навіть пошкодував, що замість літери "у" не стоїть "а", тоді б, зрозуміло, це була б якась родичка визначного польського письменника Юзефа Ігнаци Крашевського. Одначе житомирська журналістка Л. І. Кізуб наполегливо твердила, що на кладовищі є пам'ятник з прізвищем Крашевських. На прохання його показати підвела до знайомої каплички. Справді, на зворотньому боці польською мовою зазначені прізвища людей, що поставили пам'ятник Урбановській. У перекладі з польської той напис звучить так: "Вдячні названі її діти Марія з Вороничів і Юзеф Стаховські, Сабіна з Вороничів і Людвік Братковські, Зоф'я з Вороничів і Юзеф Крашевські". Тепер не залишалося жодного сумніву, що великий польський романіст і його дружина Софія причетні до встановлення цього пам'ятника. Л. І. Кізуб навіть висловила припущення, що в слові "Крушевська" допущено помилку і правильно це прізвище слід читати "Крашевська".

Зважаючи на старанність Крашевського, я відкидав таку ймовірність. Однак мусив з'ясувати, хто ж вона - Ельжбета з Крушевських Урбановська і чим так припала до серця подружжю Крашевських. що ті вважали її названою матір'ю. З біографії Ю. І. Крашевського відомо, що його переїзд у 1853 році до Житомира і придбання тут помешкання пов'язані з багатьма клопотами. "Сидимо у нашому будиночку, - пише він братові Каєтану, - обоє потроху хворіємо, в пустині, одначе в гармидері, від ранку до вечора між набридливих людей, так що відбитись важко. Я ледь знаходжу час щось робити й мучусь жахливо. Зоф'я не менш прикро вражена, але ж то лише початок, - якось усе владнається". Для сердечних стосунків Крашевські мали спочатку лише один дім, що належав подружжю Коморницьких і пані Стецькій, подрузі юних літ Софії в Городці. Восени того ж 1853 року Крашевські вельми втішилися приїздом пані Урбановської, котра, продавши Городець, заради них вирішила провести зиму в Житомирі. "Це єдине, - писав Крашевський, - що робить для нас це місто стерпнішим; решта - тлум чужих, тлум незнайомих. Житомир - це велика пустка, а для літератури і мистецтва - вигнання. Думка тут нічим не зайнята, а карти у великій моді. Я веду життя, а точніше, хотів би вести, як на селі, але не вмію - повно гостей".

На жаль, недовго пані Урбановська скрашувала Крашевським їхнє прикре життя в Житомирі. Уже в січні 1854 року письменник сповіщає рідним: "Доти не мав ані сили, ані часу повідомити батьків про нещастя, яке нас спіткало, - про смерть пані Урбановської, яка для Софії, для нас обох була другою матір'ю. Лунєвський, якого сюди пан Бог послав, щоб нам у тій біді помагав, написав ширше, я ж не можу: хворів і ще вельми нездоровий і досі, Зоф'я як тінь ходить. Що ми витерпіли по дворазовім її конанню, при хворобі і при смерті, один Бог знає. Жахлива то була хвороба і смерть, бо ж бідна наша свята тяжко мучилась.

У четвер перед Новим роком нарешті настала хвилина, коли всім здалося, що по прийнятті святого причастя і благословенні нас вона від нас відійшла. Бабусі, що були при ній, закрили їй очі, вона завмерла; я хотів було вивести дружину, коли нагло повернулись життя і надія. Але тільки для того, щоб на другу, уже справжню агонію ми дивились в неділю рано. Ще й досі чую біль у серці. Так розпочався для нас рік 1854, недобрий, тяжкий, смутний. Нещасні ж ми сироти тепер, о, які нещасні сироти!".

Відомо, що остання воля небіжчиці була - віддати Крашевським належне їй село Киселі, виплативши відповідні суми іншим спадкоємцям. Чому саме Киселі, хто були ті інші спадкоємці, ми досі не знали. І ось слова з наведеного вище напису на стіні забутої каплички підказують, що це дві Софіїні сестри - Марія та Сабіна з Вороничів та їхні чоловіки Юзеф Стаховський та Людвік Братковський. Із заповіту випливає, що найбільше з трьох сестер Вороничівен Урбановська любила Софію.

Але де знайти підтвердження цьому? На щастя, у фондах Житомирської обласної бібліотеки зберігся старий том польською мовою, якому ціни немає. Це "Ювілейна книга", яка вийшла 1880 року в Варшаві до 50-річчя літературної діяльності Ю.І. Крашевського. В ній знаходимо повідомлення і щодо Урбановських. Виявляється, молодий письменник багато наслухався про знаменитого бібліофіла Волині Антоні Урбановського і особливо прагнув потрапити до його "бібліотеки, яку хотів би оглянути й добути з неї користь, яку тільки вдасться".

Та бібліотека знаходилась у Городці. Дружина Урбановського (завдяки житомирському пам'ятнику тепер знаємо її ім'я - Ельжбета з Крушевських) була вродливою, "ніби зійшла з картини". "Вона, - занотував пізніше Крашевський, - була душею того дому, найяснішою зорею того Городця, куди все, що було в краї, тягнулось." Не маючи власних дітей, пані Ельжбета взялась виховувати трьох племінниць із сімейства сусідів Вороничів. Кожна з них по черзі до самого заміжжя по кілька років жила в Городці під крилом своєї сердечної опікунки. Гостювали там не раз і пізніше.

Найстарша з сестер (тепер точно знаємо, що її звали Марією) вийшла заміж за сусіда з Осової (раніше там мешкав відомий польський драматург Алойзи Фелінський, а згодом у Коростишеві, в маєтку Олі - "Барбари Радзивіл"). Відоме тепер ім'я і середульшої - Сабіна, як і того, хто з нею одружився - Людвік Братковський. Найвродливішу ж із сестер Вороничівен - Зосю (чим не героїня "Пана Тадеуша" А. Міцкевича) пані Ельжбета наче берегла для щасливого випадку. І такий трапився: в Городець приїхав молодий письменник, майбутня гордість польського народу Юзеф Крашевський. Звичайно, юнака насамперед цікавила бібліотека, польські стародруки, бо ж Урбановський, за висловом самого романіста, "пристрасно кохався у давніх наших пам'ятках, старовинних книгах, оглядав їх з розумінням, тішився як дитина, коли діставав, щоб похвалитися перед справжнім цінителем. Це стеало сенсом його життя".

Не менш пристрасно кохався і розумівся Урбановський у живопису. Він мав оригінали Леонардо да Вінчі, Домінікіно, Каррачі, Гвідо Рені, Рубенса. Після його загибелі в 1842 році частину цих полотен придбала Дрезденська картинна галерея, частину — Варшавська.

Палко любив Урбановський і музику Гайдна, Моцарта, Бетховена. Всі ці три захоплення перейняв від нього і юний Крашевський, який потім усе життя кохався в старовинних книгах, прекрасній музиці і живопису, та, навіть і четверту пристрасть мав - колекціонування старовинних монет і медалей. Урбановському письменник пізніше присвятить два випуски "Спогадів з Полісся, Волині і Литви", В Урбановських Ю. Крашевський зустрів найсердечніший прийом, найщедрішу гостинність. Тут швидко став своїм. День його іменин у 1835 році Урбановські відзначили музикою, розкішним обідом на честь гостя, подарунками. Пан Антоні особисто добирав для нього потрібні книги.

Урбановські швидко познайомили юнака з Вороничівною (пані Ельжбета спеціально послала Зосю по воду, коли побачила Крашевського на стежці, що веде до криниці) і, як видно, письменник не залишився байдужим до чарівної юнки. 9 травня 1835 року Крашевський сповіщає батькові про своє рішення взяти зхаміж дівчину і мотивує свій вибір такими словами: "Особа, яку я обрав, найліпшого виховання, походження, найбільш підходящого віку, бо має заледве 18 літ, і є сестрою пані Стаховської: це панна Зофія Вороничева, спостерігаючи яку найбезстороннішим оком, не відмовиш у найсолодшому характері, найліпших схильностях, талантах, словом, у всьому, що необхідно. Те, що я кажу, підтвердять усі. Причому, що для мене, небагатого, дуже багато значить, - дуже невибагливого смаку, дуже-дуже хазяйновита, любить село, домашнє господарство і життя тихе, як наше. Додам ще, що роду найкращого (хоча те і я, сподіваюсь, тато і мама не вельми цінять), а щодо виховання, звичаїв, тону - взірцева і виняткова щодо того почуття і згоди, яких ніде, крім неї, не стрічав. Якби її мама побачила, то полюбила б так, як я кохаю".

І хоча батько Крашевського заборонив синові навіть думати про одруження, поки не зможе самостійно забезпечити сім'ю, Урбановські стали за хлопця горою і щасливо провели корабель його любові крізь усі підступні камені й рифи до затишної бухти. Завдяки їм письменник 22 червня 1838 року взяв шлюб із коханою Зосею. Першу зиму молодята прожили в Урбановських, а на початку квітня 1839 року Софія народила йому дочку.

"Справи мої йдуть, - нотував у ті дні Крашевський, - як Бог дав. І завжди найдоброзичливіші до мене по-ангельськи тітка і дядько моєї Зосі - Урбановські, які нам у всьому допомагають і найласкавіші до нас. Їх доброта нагадує мені бабуню. Бо так важко в чужому світі. де, як і я, хтось малознайомий трапиться, знайти такі серця і такі душі. Як я вдячний їм, описати не зумію".

Бував Крашевський і в уже згадуваних Киселях. У листі братові щедро розхвалював це село над Горинню: "Киселі такі гарні, що й не описати: води, пагорби, хатки, гаї - просто чудові. До того ж, усе те оздоблене з таким смаком, утримуване в такому порядку, що утворює захоплюючу цілісність. З вікон дому видніє село, білі хатки розсипані по узгір'ю, далі - зелені поля, потім ліси на горах. Сад англійський невеликий, але гарний. За мистецький утвір можна вважати каплицю, що стоїть над урвищем і так припасована до краєвиду, що може разом служити і альтанкою, і усипальницею, і трибуною".

Одним словом, перед смертю Урбановська знала, яку пам'ять про себе залишити подружжю Крашевських. Зрозуміло, і Крашевський зробив усе, щоб увічнити пам'ять своєї названої матері. Нема сумніву, що збірна залізна капличка виготовлена за його кресленнями (знаємо ж його і як автора багатьох рисунків) і слова підібрані найдушевніші на таблиці, як ось цитата з "Останньої молитви умираючого": "Змилуйся, Боже! Як сам знаєш, як бажаєш, як можеш". І місце на мальовничому пагорбі над річкою Кам'янкою для останнього спочинку доброї людини вибрав сам. А приходив сюди з Софією, дітьми і вірними друзями з 1854 по 1860-й: не раз і не два щороку довго стояв у задумі, і перед його уявою пропливали в ту мить чари юності. Бо таки з жодною іншою людиною в Крашевського не було пов'язано стільки спогадів, як із Ельжбетою з Крушевських Урбановською.

Свідчення про це знаходимо в уже згаданій "Ювілейній книзі", що вийшла ще за життя письменника без будь-яких перекручень (надто уважні люди складали її): "Перебування в Урбановських, читаємо в книзі, - є найважливішим у житті Крашевського випадком, бо ж відтоді в його діях розпочинається нова епоха, в якій усі дальші події висновуються, як ниточка з клубка, зі стосунків, зав'язаних в тому домі".

Упорядкуванню могили і пам'ятника тій, котра, за словами Крашевського, "була оздобою епохи, в якій жила, і пам'ять про яку в нашім краї не згине ніколи, що увійде в його історію", члени обласного відділення Польського культосвітнього товариства в Україні присвятили три суботники. Вимурували новий фундамент під каплицю, пофарбували її, підсипали могилу. Тут доклали своєї праці і віруючі жінки, і невіруюча молодь. Найважча робота випала бригаді мулярів, яку очолив каменотес Соколовського гранітного кар'єру Мечислав Дурава, та його підручним — архітекторові Олегу Лаговському, колишньому підпільнику і в'язню Майданека Францові Бржезіцькому, робітниці взуттєвої фабрики Павлині Дідковській, палітурниці обласної друкарні Розалії Писаренко та робітниці заводу "Продтовари" Марії Савченковій. Це вони вимурували нову кам'яну основу для пам'ятника, милуватися яким нині приїздять не тільки житомиряни, а й гості з братньої Польщі. Валентин Грабовський, письменник .