Із 75 літ (1812—1887) свого многотрудного життя (його твори складають понад 600 томів, з них 132 історичних романи) Юзеф Ігнаци Крашевський, чия титанічна праця занесена як своєрідний рекорд до Книги Гінесса, 7 літ (з літа 1853 по лютий 1860 року) присвятив нашому місту Жита і Миру. У Житомирі Крашевський обіймав посаду попечителя шкіл, деякий час був директором Житомирського театру. За сім років перебування в місті, про яке спочатку так відгукнувся в листі до брата Каєчана восени 1953 р.: «Житомир — то велика пустиня, для літератури і мистецтва - вигнання; думка тут нічим не зайнята, а карти у великій моді. Я веду життя, а точніше — хотів би вести, як на селі, але не вмію: повно гостей»,— Крашевський написав цілу низку творів.

Першим овочем 1853 р., який, як відзначили критики,— якщо не народився, то принаймні дозрів на житомирському бруці, — був один із шедеврів Крашевського — повість «Хата за селом». Саме вона є окрасою циклу українських народних повістей, які, за висловом Івана Франка, «крім першорядних народних прикмет, мають і назавжди матимуть першорядну значимість в історії польської літератури як перші промені світла, кинуті у цю досі темну глибінь, яку називаємо життям і душею простого народу». Наступного 1854 року з'являються «Чернеча могила», «Комедіанти», «Повість без назви», «Два світи» та дві комедії — «Портрет" і «Легше зіпсувати, ніж полагодить».

1855 рік — історична праця «Панування Зигмунта Августа» та «Спогади Яна Дуклана Охоцького» в 4-х томах. Останні можна назвати енциклопедією життя Волині 18- початку 19 століть. Найбільшу цінність для нас становлять картини побуту в Житомирі, Овручі, Новограді-Волинському, Черняхові, спогади про Коліївщину, батька поета Густава Олізара з Коростишева, розділи «Житомирські сеймики 1792 р.», «Волинь у 1797 р.», «Нова Волинська губернія», «Дальші події в Житомирі», «Житомир і Сідачівка», «Волинські епізоди», "Романів». А скільки в цих мемуарах цікавих бувальщин, пригод, місцевих історій і легенд! Недарма ж автор їх — наш земляк з села Нільська нині Черняхівського району. Віриться, що коли цей 4-томник буде перекладений з польської і побачить світ в Україні, він стане настільною книгою кожного істинного краєлюба.

1856 рік — створено поеми «Хвороби віку», «Село», «Могили», «Метаморфози», повісті «Божа челядка», «Старопольське кохання», «Подорож до Канева Станіслава Августа» та історичні нариси «Вечори на Волині», куди, зокрема, входить і нарис про Житомир. 1857 рік — «Гімн стражданню».

У 1858 р. Крашевський здійснив подорож за кордон, зокрема до Італії, і написав «Картки з подорожі», історичну повість «Капрі і Рим» з часів Тіберія і Нерона та знамениту повість «Історія кілка в плоті». 1859 рік. З'явилися твори «Сьогодні і 300 літ тому». «Сирена» (Прекрасна Пані), комедія «Каштелянський мед».

Ну а в лютому 1860 року Крашевський, тікаючи від переслідувань, змушений був назавжди вибратися з Житомира, до якого вже встиг звикнути, полюбити, і від щирого серця прагнув, щоб це місто стало його «життєвою пристанню».

На жаль, не так сталося, як гадалося. Беручи участь у комітеті до підготовки реформи 1861 року, яка назавжди позбавила селян від кріпацтва, Крашевський обстоював не лише право селян на волю, але й на землю, на якій він одвіку трудився. От за це проти нього ополчились усі поміщики і волинська шляхта.

Крашевський терміново мусив залишити наше місто і переїхати до Варшави. Але своє захоплення перебування у Житомирі, його живописними околицями, вулицями, ріками і особливо скелястими берегами Тетерева, він висловив в історичному нарисі «Житомир», який і хочемо запропонувати читачам у перекладі з польської.

Виповнюється 145 літ з часу його написання. Додамо лише, чимало першокласних письменників відвідували Житомир чи проживали в ньому. Серед них — класики Володимир Короленко, Михайло Коцюбинський, Олександр Купрін, Максим Рильський, Олександр Довженко, цю низку можна продовжувати, але жоден з такою любов'ю не оспівав наше місто і навколишню природу, як це зробив Юзеф Крашевський. А втім, судіть самі.

Назва міста вказує на стародавнє поселення, одначе помиляються ті, хто думає, що назви Ушомир та Житомир виводять від слова "міра", послов'янськи це повинно було означати "мир" — "світ житній" та "світ над річкою" (Ушею). Насправді, околиця міста зовсім не є хлібоздатною, а виходячи з того, що тут бачимо нині, і з того, що й давніше мусило бути, столицю нашої провінції справедливіше було б назвати "світом лісів". Майже з усіх сторін пуща оточує місто, прикриває його. і ще зовсім недавно доходила майже до центра поселення.

З боку давньої дороги на Вільськ соснові бори майже повростали в передмістя, з протилежного боку, поза Тетеревом і Кам'янкою, на берегах ще шумлять їхні залишки, під Станишівкою ліс також близько. Щодня його меншає, бо людина вирубує немилосердно, але ж якої шкоди собі завдає! Без дерев усюди пустка, голо, порожньо, а з ними й веселіше, й миліше, тож пізніше доведеться засаджувати те, що так нерозважливо винищено.

Розташування міста на берегах двох невеликих і невідомих річок, у глибині пущ і краю, що не був вельми залюднений, не обіцяло бурхливого розвою. Жоден великий торговельний шлях не пролягав тут віддавна, місце само по собі не було стратегічно важливим, нарешті; Житомир не об'єднував київських мешканців, які в місті святого Володимира мали свою столицю; містечко зовсім не зростало і не піднімалось аж до кінця XVIII століття. Якщо я не помиляюся, тутешнє місто і поселення сягають найдавніших часів, але належали до найдрібніших і нічим не прославились; тут немає жодних стародавніх пам'яток, не залишилося жодних слідів старожитностей. На початку XIV століття на одному з пагорбів міста, нині порожньому та невеликому, як усі давні пагорби, на яких виростали замки, постала фортеця, здобута литовським князем Гедиміном під час походу на Київ. Про здобуття її разом з іншими київськими замками залишилась тільки згадка. Місцева легенда і різні здогади вказують на Замкову гору, там, де пізніше на досить піднесеному узвишші, звідки відкривається чудовий краєвид на Кам'янку та околиці, закладено публічний сад, який на сьогодні знищено і від якого ледве уціліло кілька деревець. Однак глухий відгомін століть дозволяє домислити, що на правому березі Тетерева, десь на околиці, знаходився ще давніший замок, сліди якого зостались лише в окопках, порослих лісом.

Ми не знаємо, котрий з них був здобутий Гедиміном. З пізніших подій відомо лише про передачу замку, напевне, із околичними селами, з яких пізніше створилося так зване староство, Вітольдові. Сталося це наприкінці ХІV століття: упродовж усього XV століття історія замовчує про Житомир, який животів у тиші своїх дібров. Населення його складалося з міщан, що відробляли лише дрібні повинності для замку, мабуть, купки євреїв і якоїсь невеликої залоги (гарнізону). Окрім замку, від якого й сліду не зосталось, бо ж мав бути дерев'яним — жодної старовинної будівлі, жодного фундаменту церкви чи костьолу.

Зазвичай надавані містечкам привілеї згадують на початку XVI століття про звільнення міста від мита при ввезенні запасів живності до нього. Від 1545 р. зосталась згадка, що замок згорів, а з ним — давні його привілеї; з цього приводу дізнаюсь про сплачування житомирянами данини Києво-Печерському монастирю, заснованому, напевно, Скиргалом; про обов'язок міщан косити луки на потребу замку, і хоча тут і не згадуються інші замкові повинності, а саме — сторожа, ремонт будівель і т. п., вони самі собою розділяються. Упродовж усього століття нічого не повідомляється, що тут могло пробудитись сяке-таке життя; в половині його (XVI ст.) дізнаємось лише про два млини на ріках Тетереві і Кам'янці, які ще й сьогодні існують, а трохи пізніше — про суперечку між житомирянами та воєводою київським Тишкевичем, розв'язану призначеною комісією. Як мало важив з військової точки зору цей замочок, доводить те, що в списку замків, споряджених гарматами і порохом за Стефана Баторія, Житомир не згадується зовсім...

Нарешті в 1596 р. тут встановлено два двотижневих ярмарки, які однак ніколи не були значними. У 1605 р. староство з містом віддано князеві Яну Заславському, а через рік - 22 травня 1606 р - татарський напад знищив його повністю. Багато навколишнього люду погнали в неволю, містечко надовго спустіло.

З опису замку, зробленого через кілька літ при звичних ревізіях, згадується, що його вдалося трохи відреставрувати. Це була дерев'яна споруда, опоясана високим валом, однією обривистою стороною притиснута до невеликої річки Кам'янки; в центрі її стояв Королівський, а точніше, Старостинський замок, а по кутках — п'ять башт і три брами. Після огляду місцевості, яка панує над околицями, важко однак зрозуміти, чому саме тут було обрано місце для замку. Кам'янка усіяна брилами скал, літом повністю пересихає і зовсім не прикриває (замку), з інших сторін легко вибратись на пагорб, хоч і дещо крутий; у той час, коли звичка і місцевість вказують на розвилку Тетерева і Кам'янки, біля її гирла найзручніше розташування для міста. Правду кажучи, весняна повінь тут на певний час заливає широкий простір, але кургани насипали в іншому місці, і тут зробити вищим це місце було легко. До Староства, котре злилося з містом, входили кілька сусідніх сіл: Станишівка над Тетеревом, Гадзинка, Псище, Вацьків, Барашівка.

У середині XVII століття, в часи воєн Хмельницького, Житомир (у 1648 р.) був знову знищений вогнем і мечем, але той напад, так само, як і попередні, не міг значно вплинути на затримку його зростання, для якого теж не було нових джерел.