Від семінарійного костьолу в різних напрямах розходяться вулиці Київська, Кафедральна, Бердичівська, Чуднівська. Зачаровані мальовничістю останньої, ми рушимо насамперед старою Чуднівською вуличкою, що в'ється над Кам'янкою.

Колись вона була найупорядкованішою з вулиць, і це помітно по будинках, які тут найперше почали будувати старанно... На ній знаходилась велика будівля єзуїтів, частково розібрана, а частково перетворена на в'язницю. Перед кожним, хто виходить з міста, звідси відкривається чудовий краєвид на околицю, яка є найбільш мальовничою. Вулиця раптово спадає з досить стрімкого пагорба до річки, вдалині бачимо її береги, зарослі зеленими лісами і вкриті синім маревом. Ось тут уже дає себе відчути вся чарівність цього надтетерівського пейзажу.

Краєвид з вершини вулиці, що раптово збігає до свіжих зелених лісів, які громадяться на пагорбах, цей спочинок для ока серед незіпсованої людиною природи, розвеселяє, надихає.

Можливо, ця суперечність брудної єврейської вулиці й оточуючих випарів робить ще принаднішою ту зелену перспективу... Вулиця досить стрімко спадає до Кам'янки, місцями замощена бруком, місцями заболочена, і що важливо — над рікою бачимо особливо цікаві зразки старих будинків з прибудовами.

Зрештою, це така собі закулісна вуличка, що загалом не претендує на елегантність. Євреїв на ній, як мурашви, більше хур, що їдуть від млина, ніж кибиток і карет, більш простолюду, аніж панів, більше бідних канцеляристів, що повертають до своїх убогих квартир над Кам'янкою, ніж доморослих левів.

Сюди всі мешканці міста ведуть своїх коней до водопою, їдуть бочки по тетерівську воду на каву, прачки несуть на берег білизну. Сюди збігаються собаки, пасуться кози й худоба, гребуться по смітниках кури. Під парканами безліч крамничок з овочами, наїдками для селян і простолюду.

Життя і галасу тут повно завжди, навіть у суботу, коли решта міста завмирає, хворіючи на шабат, безладдя багато, але тут якось весело й оригінально. Може, саме розташування вулиці, гора, дещо безладна забудова будинків, вигляд на дику тутешню околицю додають їй мальовничості. Чим нижче з'їжджаємо, тим жалюгідніші зустрічаємо дерев'яні хатки, халупки, паркани, і аж потім мальовничу халупу солдата Паренька, біля якої пес, прив'язаний на ланцюгу, погавкує на перехожих, де відкриваються очам первинні брили скель, які служать їй за підмурівок.

Тут же, на Кам’янці, знаходиться старий млин і вся річка брилами усіяна, так що влітку в ній більше каменів, аніж води. Звідси дорога веде на Чуднів, а що гребля біля млина переповнена весняною повінню, то придатна лише для пішоходів, а мандрівники перебираються через річку первісним і найпростішим чином - вплав.

Адже більшу частину року тут мілко, глибина не сягає кільканадцяти цалів (дюймів) води, вона неохоче плине поміж старими брилами, вищербленими колесами возів багатьох поколінь, що приїздили до млина.

Власне, цеп пагорб, на якому підноситься Чуднівська вулиця і частина Малої Бердичівської, був найдавніше заселений, а старе місто простягалось, цілком ймовірно, над Кам'янкою клинком до замку і звідти поширювалося далі й далі. Нині життя звідси утекло, залишилися лише старі хати та убогі будиночки, а нове місто і нове життя посунулись на заболочені місцини аж до так званих нових будов, де ще недавно полювали на диких качок. Фізіономія ж вуличок над Кам'янкою досі збереглася такою, як була в старовину; хіба подекуди виріс порядніший будиночок, що різко відрізняється від давніх, чорних.

Так звана Бердичівська вулиця є однією з головних артерій, а саме її ім'я попереджує, що в давнину єврейський гендель (торгівля) і рух був спрямований до славного Бердичева. З боку ринку вона має вигляд вельми порядний, і, за винятком окремих вад, вся забудована великими двоповерховими кам'яницями, але в міру того, як віддаляємося від центру, частішають короткі прогалини, нижчають кам'яниці і чим ближче до "рогатки", зустрічаємо вже тільки порядні особняки з садами.

Одначе місто витягується і довшає за рахунок будівель великого, хоч і напівпорожнього шпиталю та розмаїтих кліток до передмістя Смолянки. Про цю околицю розповімо окремо, а поки що повернімось до обличчя самого міста, та й пора вже виїжджати на вулицю Київську, котра так само, як і попередня, чим більше віддаляється від ринку, тим веселіше зеленіє. Засмучують лише сірі або чорні з білим паркани, що оперізують вулицю скрізь, де ще бракує будинків, поставлених за новим планом.

Я ніколи не дозволив би людям виганяти з міст сади, які його розвеселяють, хоч трохи нагадуючи вигнанцям наше село, зокрема в нас, де стільки землі і ціна на неї ще помірна, що принесе насолоду і наситить нас здоровим повітрям.