У Житомирі й досі, особливо на бокових вулицях, часто можна зустріти довгі сади, а літом коло воріт сидять перекупки, які продають свіжозірвані фрукти.

На вулиці Київській, за винятком того місця, де стоїть новий губернаторський дім, є кілька заїздів, головний суд та крамниця Лонцького, небагато руху. Трохи далі, навпроти Палацу, в якому першим мешканцем по закінченні його став Його Величність цар в день 3 вересня 1857 р., стоїть нова церква, збудована вона власним коштом і стараннями тутешнього російського старого Купця Хаотіна. На старості літ, бездітний, він вирішив звершити Дім Божий посвятивши на це усе, що мав, і подав нині невиданий доказ старанності, готовий буквально вилізти із шкури, сам доглядаючи за ходом будівництва. Не раз увечері, коли будівельники закінчували роботу, можна було побачити на лавочці під мурами, як він розраховується з мулярами, добуваючи гроші зі шкіряної торбинки,— старий дід із сивою бородою під чистим небом з будівельниками згадував старі часи.

Крім багатьох російських купців, які прибули і осіли тут останнім часом, Житомир нараховує чимало розкольників, тобто старообрядців з біглих із глибини Росії для вільнішого дотримання обряду, за який вони тримаються з дивною стійкістю.

Вулиця Кафедральна, а колись Замкова, веде до головного костьолу, що стоїть на широкому майдані. Те приміщення замале, як для Житомира, походить з ХVIII століття, недавно відреставровано, акуратне і миле всередині, з новим прекрасним органом, але настільки тісне, що в урочисті дні часто заходиш сюди з загрозою для життя, такий натовп тут збирається.

Нагальною потребою було б розширення кафедрального костьолу і пристосування його розміру до зростаючої кількості населення. Два костьоли, цей та Бернардинський, заледве можуть умістити в своїх стінах віруючих: третя капличка, раніше Пречистої Діви Милосердя, віддалена від міста і не зможе зарадити у цій справі.

Цей храм стоїть над берегом Тетерева в найпрекраснішому місці, на пагорбі, над рікою, посеред якої подекуди біля берегів і в руслі стирчать сірі скелі, а високі кручі покриті буйною зеленню. Краєвид, що відкривається з кляштору на кляш тор, на диво мальовничий, як і всі околиці Тетерева, який платить за неможливість сплавляти по ньому ліс незрівнянними краєвидами.

Хоча місце, вибране під кляштор, ще не дає цілковитого уявлення про красу берегів річки, однак воно в своєму роді дуже вдало відповідає потребам такого роду. Тут же, при досить обширних мурах, засаджених деревами, — обривистий берег річки, з якого видніється у глибині синя стрічка Тетерева, а на протилежному боці зарослі зелені круті пагорби... Вода тут справді всюди стиснена скелями, перехлюпує через них, примхливо збиваючись, а над нею звисають буйні верби і лози, і переплутане галуззя заростей. Око, слідуючи за дальшим плином річки, губиться між далеких синіх пагорбів, покритих лісами.

З іншого погляду, місто забезпечене не краще. Маємо справді чудове театральне приміщення, недавно побудоване, але зате не маємо приміщень для шкіл, а гімназія наймає дім у єврея досить невигідний і непристосований.

У міському будинку, також недавно впорядкованому, знаходиться місцевий клуб, а велика тутешня зала служить для всіх балів та концертів.

Головний салон, може вмістити 200 з лишком осіб, а інші — стільки ж, якщо заповнити й бічні помешкання, але вже сьогодні повернутися тут важко і тісно. На галереї, призначеній для музик і глядачів, лиш, кілька десятків осіб можна вигідно розмістити. Клуб, як і всі клуби по містах, служить в основному пристойним місцем сходок для тих, хто, не маючи занять, хоче зіграти в більярд. І хоча таким способом життя ми не переймаємося, але той, хто не має родини, шукає його собі у приятелів і присвоює чужий дім через це клуб мало хто відвідує.