Якось в одного мудреця запитали — чи є на землі нетлінні цінності? Той відповів: «Так, є. Це — схід сонця». Хто вміє йому радіти, оцінить і все, що освячується його промінням. У Житомирі схід сонця найкраще зустрічати на південній околиці міста. З альтанки міського парку відкривається чудовий краєвид на Житомирський каньйон, де, закутий гранітними берегами, Тетерів розлився рукотворним водоймищем і безупинно шумить, спадаючи з греблі. Величні скелі, які розступилися, аби пропустити річку, житомирці здавна охрестили суто на людський лад. Лівий берег іменований Головою Чацького, правий — Чотирма Братами.

Відразу кілька легенд тлумачать першу назву. Найвідоміша з них пов'язана з прізвищем відважного воїна, який, обороняючи колись місто від ординців, заманив за собою з верхівки гранітної брили у прірву сотні ворогів. Вірний кінь Чацького востаннє так кресонув копитом каміння, що від нього відколовся шмат, і маківка скелі уподобилася голові лицаря, стала вічним пам'ятником. Ось як розповідає про неї видатний польський письменник Ігнацій Крашевський, котрий із літа 1853 до лютого 1860 мешкав у Житомирі. „Кам'янка вливається в Тетерів, що так само оточений скелями, і берег, який починається від того гирла, становить чудове місце для прогулянок. Річка тут була змушена колись з великою силою вигризати собі русло, яке нині глибоко вирує біля підніжжя розрубаних течією скель. Скелі ці кільканадцять сажнів висотою, подекуди оголені, порозбивані, зсунуті, нагромаджені в мальовничому неладі, сиві, червоні, жовті, замшілі, з деревами і темною водою на глибині ріки створюють образ, який маляр з великими труднощами здолає відтворити. В різних місцях із кількох пунктів це виглядає таким заворожуючим, що навіть ті, які добряче звикли до прекрасної природи і багато по світі блукали, не могли намилуватися дикою красою нашої околиці... Далі стежка веде поміж брилами і заростями на пагорб, з якого під ногами відкриваються щораз чудовіші краєвиди. Темна ріка плине по скелястому ложі, над нею звисають стіни граніту, які подекуди формують ніби руїни замку і мури, а в розколинах повно кущів і зелені; вдалині світиться утікаюча вода і ліси. В одному місці є тут урвище, що являє собою добрячий шмат каменю, яке називається Соколовою скелею. За переказами, з цього каменя кілька людей стрибнули в глибінь, а що висота його велика і дно кам’яне, смерть не забарилася. Одна зі скель, яку добре видно здаля, являє собою досить доладнє погруддя чоловіка зі статечними рисами й великим носом. Місцеві жителі прозвали її «Скелею Чацького», на спомин про дорогу для Волині людину.

Зайшовши з другого боку від млинка, Тетерів постає не менш чарівно — в рамках берегів, що наїжачились скелями, з образом віддзеркаленого Житомира у глибині. Вся земля під урвищами засипана брилами величезних каменів, які, очевидно, обвалилися згори, нагромадились і увінчують в одному місці гребінь, що заходить в ріку, яку подекуди перетинає і брижить підводне каміння. Над самою водою повно верб, що буйно розрослися, калини, так званих татарських кленочків і різних кущів, що звішують з берегів своє галуззя.

Відтоді, як обидва урочища були оголошені геологічними пам'ятками природи місцевого значення, спливло тридцять п'ять років. Чотири Брати позаростали грабняком, у зелених шапках котрого нині не відразу й помітні.

У кінці 70-х років минулого століття підвісний пішохідний міст відкрив правий берег Тетерева тисячам відпочиваючих. Лісова ковдра крутосхилів протерлась щільною мережею торованих стежин, банальне витоптування збіднило рослинний покрив. Проте стрімкість схилів залишилась певною запорукою збереження відносного флористичного складу цих лісів.

Значну цінність мають клаптики дубових та липово-дубових лісів з ліщиновим і татарокленовим підліском, із зірочками та різними осоками. Гранітні стінки і полиці північної експозиції й взагалі є унікальними, як прихисток реліктів — аурінії скельної, кизильника чорноплідного, спіреї звіробієлистої, папороті - багатоніжки звичайної. Зустрічаються і види з Червоної книги — осока тіньова, лілія лісова, коручка чемерникова. А трохи на захід від пам'ятника Чотири Брати крутий схил невеличкої балки врятував маленьку лучностепову ділянку, яка дуже добре збереглася. Тут навіть повітря настояне духмяним запахом степу.

Менше повезло Голові Чацького. Її маківка залисіла навхрест підперезаними людськими круто йдучими стежками, наче навколишні" мешканці, не відаючи того, поставили хрест на мозаїчних, у кілька квадратних метрів реліктових степових ділянках з переважанням осоки низької. Вчені кажуть, що клаптики такої рослинності — відгомін неміряних колись безкраїх степів льодової епохи... Чорні плями кострищ, безглузді автографи на скелі ніяк не надають їй еколого-естетичного колориту.

«В яких межах навколо пам'ятки не можна смітити?» — запитали якось у одного еколога. «В межах власної совісті», — просто відказав той. На скелях обабіч Тетерева природа ще намагається втримати залишки своєї незалежності. На цих пам'ятках можна суттєво обмежити реакцію рішенням або розпорядженням міської чи обласної влади (відповідні документи зараз готуються). Але справжній контроль може здійснювати лише наш «внутрішній цензор».

Юзеф Ігнацій Крашевський (1812-1887), поет, драматург, філософ та художник, народився у Варшаві, у дворянській родині, але, як сам багаторазово підкреслював, ніколи не почував себе варшав'янином. Батько поета не був задоволений літературною діяльністю сина, через це в 1834 році поет вирушив на Волинь, де й одружився з Софією Воронічовою в 1838 році. У 1853 році багатодітна родина Крашевських переїхала до Житомира - столиці губернії, де було придбано дім по вулиці Малій Чуднівський, або Малій Бердичівській. Тоді Ю. І. Крашевський написав: «Це було гарне містечко, на околицях якого вже починалися ліс та луки. Чудова місцина над річками Тетерів та Кам'янкою, трохи гориста, будинки та садиби оточені городами, тому можна побачити навіть плуг, що оре біля поверхової будівлі. Місто мало більш ніж 30 тисяч мешканців. Було затишне, хоча розлоге та широко розкинуте... Вздовж дороги завжди вільно паслися корови, коні та свійська птиця».

Після переїзду Крашевського до Житомира дворяни, які дуже добре розуміли, який великий письменник оселився в місті, обрали його куратором губернської гімназії. Треба зазначити, що письменник зі своїми обов'язками справлявся дуже сумлінно. Незабаром драматурга було обрано також директором доброчинного товариства та дворянського клубу. Клуб, незважаючи на незадоволення з боку картярів, було перетворено на читальню газет. Водночас Крашевського було обрано начальником статистичного комітету. Ця посада надала йому можливість відновлювати пам'ятки архітектури та витвори мистецтва.

Ще одним дуже цікавим етапом в житті та діяльності Ю. І. Крашевського на Житомирщині був час, коли він займав посаду директора театру. На початку XIX сторіччя були збудовані театри в Харкові, Полтаві, Одесі, Києві, Житомирі. У трьох перших театрах виступали російсько-українські трупи, але в Києві, Житомирі та Кам’янці-Подільському вони були переважно польськими. До найбільш відомих колективів належав театр із села Романів, що біля Житомира. Перший будинок театру у нашому місті було збудовано у 1809 році, а 1842 року його приміщення повністю згоріло під час пожежі. На початку п'ятдесятих років у Петербурзі випадково переплутали Київ із Житомиром і призначили помилково на побудову театру велику грошову суму. Завдяки цій помилці на вулиці Бердичівській з'явився новий будинок театру. Будучи поляком, Крашевський дбав про те, щоб на сцені житомирського театру здійснювалися постановки драм польською мовою, бо дуже добре розумів, що польське мистецтво цілком зійде зі сцени без фінансової підтримки польського дворянства. Крашевський займався в театрі майже всім, окрім артистичного керівництва, ще й усіма справами організаційного характеру: письменник дбав про гардероб для акторів, розв'язував матеріальні питання. Його мрією було вивести житомирський театр на західний рівень. Відтак праця акторів також не була легкою, адже вони мали вчити тексти трьома мовами.

У 1858 році Юзеф Ігнацій Крашевський, незадоволений ставленням до театру місцевих дворян, виїхав за кордон, віддавши свої повноваження Лісовському. У 1859 році родина Крашевських назавжди виїхала з Житомира. На цьому закінчився шестирічний житомирський етап у житті великого письменника Юзефа Ігнація Крашевського.