Торкаючись сторінок життя видатних людей, завжди прагнеш зазирнути у простір років. Намагаєшся знайти на історичному полотні самий дух часу. Віконцями у минуле є архівні документи. Багато таїн відкривається перед дослідником, коли він із хвилюванням і внутрішнім трепетом гортає пожовклі сторінки.

Першій прем'єр-міністр Польщі, композитор, піаніст світової слави Ігнацій Ян ПАДЕРЕВСЬКИЙ народився на Поділлі. Але рід І. Я. ПАДЕРЕВСЬКОГО, його предки не завжди мешкали в цих землях. Як свідчать документи з Державного архіву Житомирської області, предки Ігнація Яна - його прапрапрапрадід Шимон, а за ним Войцех і Адам, володіли селом Падеревки в землі Дрогицькій (територія сучасної Польщі). Один з ПАДЕРЕВСЬКИХ (Казімєж, син Шимона), у XVII столітті, взяв шлюб з Анною ВИРОЗЕМБСЬКОЮ, практично породичався з родиною, яка мала землі на Волині. Таким чином представники роду ПАДЕРЕВСЬКИХ потрапили на сучасні українські терена.

У 1735 р. Шимон Францішек і його дружина Розалія (з ОБРИЦЬКИХ) ПАДЕРЕВСЬКІ отримали від Антонія ВИРОЗЕМБСЬКОГО частину села Рогожани у Володимирському повіті на Волині. Шимон Францішек був рідним братом прапрадіда Ігнація Яна - Григорія ПАДЕРЕВСЬКОГО, який пізніше купив у його милості пана Ігнація ГЖИМАЛИ частину села Дідковичі в Овруцькому повіті. Син Григорія - Ян, своє успадковане майно (частину села Дідковичі) продав його милості пану Матеушу РАМШТИНСЬКОМУ. Село Падеревку і частину села Лазова в Дрогицькій землі - спадковий маєток родини - брати Яна ПАДЕРЕВСЬКОГО (прадіда композитора) - Юзеф (чесник землі Дрогицької) і Каспар (коморник Нурський), розділили між собою. Подальша доля маєтку нам не відома. Не відомо також, які ще земельні володіння мала родина ПАДЕРЕВСЬКИХ на наших теренах, окрім будинку № 28 по вулиці Подільській у Житомирі, що І.Я. ПАДЕРЕВСЬКИЙ купив у 1890 р.

Спостереження за історією маєтків ПАДЕРЕВСЬКИХ доповнюються цікавими фактами щодо релігійних уподобань цієї родини. Представники різних поколінь роду відправляли релігійні таїнства як у католицьких костьолах, так і у православних церквах. Нам відомо, що в Різдва Богородичній церкві села Торчина Радомисльського уїзду був похрещений дід Ігнація Яна Юзефат, хоча в метриці зазначено, що він був сином "шлюбного подружжя римського обряду Яна ПАДЕРЕВСЬКОГО і його жoни Мариї". Таїнство поховання батька Яна (прадіда Ігнація Яна) Григорія ПАДЕРЕВСЬКОГО також відбулося в православному храмі (Покровська церква с. Ситковець Таращаньського уїзду, 08.12.1805 р.). У метриці, писаній церковнослов'янською мовою, зазначено, що небіжчик похований за християнським обрядом. У православних церквах було похрещено і багато інших родичів Ігнація Яна.

Взагалі, по вивченні справи родоводу ПАДЕРЕВСЬКИХ складається враження, що раніше усі християнські конфесії були набагато ближчі між собою. Принаймні, була можливою служба ксьондза-уніата вікарієм в римсько-католицькому костьолі чи хрестини дитини католиків в православному храмі. Отже, відбувалися речі - аж ніяк не характерні для сьогодення.

І ще один надзвичайно цікавий документ, який не можна лишити поза увагою. У справі "Про дворянське походження родини ПАДЕРЕВСЬКИХ" клопотання дворянина Ігнатія Івана ПАДЕРЕВСЬКОГО про внесення його другої дружини - Гелени Марії - до книги родоводів дворян Волинської губернії. Це є єдиний документ такого кшталту , що зустрівся авторові цієї статті за більш ніж 5 років роботи зі справами Волинського дворянського зібрання. Що ж спричинило таке прохання? Гелена Марія походила з дому баронів ТАУБЕ, тож була певного шляхетного походження (за європейськими ознаками). Але родина ПАДЕРЕВСЬКИХ мала гіркий досвід у такій справі. Протягом 26 років предки Ігнація Яна мусили доводити своє дворянське походження і збирати відповідні документи. Врешті решт справа вирішилася позитивно. Але й тут не обійшлося без чиновницьких каверз. ПАДЕРЕВСЬКІ були перенесені з шостої частини книги родоводів, (до якої були записані їх предки у простій лінії), до першої (тобто до частини новонобілітованих дворян) і затверджені з прізвищем ПОДАРЕВСЬКІ. Може бути багато припущень на цю тему. Але напевно можна визнати лише одне: на той час (липень 1902 р.) Ігнацій Ян не думав лишати свою батьківщину. Таке унікальне поєднання в одній шляхетній душі рис політика, патріота, митця могла виплекати саме ця земля.